Коли опускається туман

Історія цього хлопця розпочалась з надії. Олександр (так ми його назвемо) народився у селі на Вінниччині, а згодом подався до Одеси — шукати своє місце під сонцем. Йому вдалося влаштуватися: робота була, дах над головою теж. Він займався спортом, ходив на риболовлю, не цурався фізичної праці. Одним словом — будував життя.

Здавалося, усе складається. Він зустрів дівчину, і невдовзі переїхав до неї — у її власну квартиру. Але їхня історія виявилась короткою й гіркою. Дівчина скористалася довірою Олександра, його заробітками, а виявилось — у неї був інший. І коли правда відкрилась, хлопець просто зібрав речі й пішов. Не сварився, не кричав. Просто пішов — у нікуди.

Кімната, яку він раніше орендував, уже була зайнята. А повертатися додому — до родини, де після нього залишилося ще п’ятеро дітей і втомлена мати, що самотужки тягнула все господарство після того, як чоловік залишив сім’ю, — не було ні бажання, ні сенсу. Зрідка він надсилав матері гроші. Але зараз і сам опинився без опори.

Зневіра охопила його, як темна вода. Він опинився серед людей, яких місто не помічає — безхатьків. Одного дощового дня, після випитої оковитої, його змило зливовою хвилею у холод. Він змок до нитки, тіло тремтіло. Безхатьки дали йому гарячого чаю, поділилися сухим лахміттям. Йому стало трохи легше.

Та за цим прийшла хвороба — важка, затяжна. Десять днів він лежав, мов тінь самого себе. Коли підвівся — працював подеколи, щоб заробити на їжу й хоча б якийсь одяг. Та найстрашніше було попереду.

Наркотики з’явилися в його житті непомітно. Спочатку — як забуття, потім — як залежність. Усе далі і далі від себе. Два роки з життя зникли, наче їх накрив туман. Олександр перестав пізнавати себе у дзеркалі. Він змарнів, схуд, в очах погас вогонь. Хоч іноді й з’являлась думка: «Потрібно щось змінювати», — вона розчинялася в холоді, вогкості і брудному повітрі підвалу, де він перебивався ночами.

З’явився кашель. Спершу легкий, потім усе сильніший, глухий. Ночами він не міг заснути: кашель душив його, варто було лише прилягти. Температура, нічне потовиділення, слабкість. І знову — байдужість. Він більше не ходив на роботу. Не мав за що придбати чергову дозу. Біль ломив усе тіло. Він задихався, навіть не рухаючись.

Коли вперше втратив свідомість — хтось викликав «швидку». Його доправили до міської лікарні. Там уже повідомили рідних. У дорогу вирушила його бабуся — стара, 78-річна жінка з великим серцем. Вона забрала онука додому.

У новому місті (Бершадь на Вінниччині), куди вони приїхали як внутрішньо переміщені, ми й почули його історію. Оскільки тут працював проєкт «Тобі слід знати про туберкульоз», соціальна працівниця одразу зробила скринінг і відправила Олександра на медичне обстеження. Лікар призначив обстеження, зібрав анамнез, вислухав скарги. Провели тест GeneXpert. Діагноз підтвердився: туберкульоз.

Олександра терміново направили до Вінниці. Там почалося нове лікування. Новий шанс. Бо зараз при вчасному діагностуванні та лікуванні ми можемо подолати туберкульоз!

Нагадаємо, що проєкт «Тобі слід знати про туберкульоз» реалізується наразі в шести регіонах МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров'я» (LHSI) за кошти гранту від The Global Fund через Альянс громадського здоров'я. Тільки на Вінниччині за перше півріччя 250 осіб пройшли скринінг, 125 людей пройшли медичне обстеження та виявлено 1 випадок туберкульозу.