Розповідь соціального працівника. Станиця Луганська.
Ранок звичайного робочого дня. Продовжуємо скринінгування населення. Часом трапляється спілкуватися з тими, хто досить скептично ставиться до цієї процедури, але маємо робити свою справу. Чим більше спілкуєшся з мешканцями, то більше розумієш, що це має сенс.
Цього разу, увійшовши до кімнати, бачимо втомленого на вигляд чоловіка з трохи похмурим поглядом. Відразу кидається у вічі зблідле обличчя. Спочатку говорить із нами неохоче, та все ж починаємо розмову, поступово з’ясовуючи, що підозра, яка закралася при першому погляді, може мати підстави для хвилювання, бо затяжний кашель та посилена втома вже довгенько надокучають чоловікові.
— Знаєте, Вам варто звернутися до лікаря, — запропонували ми.
— Нічого, скоро минеться, як завжди, коли застудишся, — буркнув співрозмовник.
— Цього разу все трохи інакше протікає, тому буде досить розсудливо таки відвідати лікаря, тим більше, що чим раніше встановити діагноз, тим легше справитися з будь-якою хворобою. Будь ласка, добре обміркуйте, щоб уникнути складних наслідків, — м’яко, але наполегливо радимо чоловікові.
Через деякий час з’ясувалося, що вмовляння не були марними. Він вчасно звернувся до лікаря та вже зараз отримує лікування.
Це неймовірне відчуття, коли ти дивишся в очі людині, яка щиро дякує за небайдужість, своєчасну допомогу, котра вберегла від біди, та можеш збагнути, що ти учасник важливої справи — проєкту «Тобі слід знати про туберкульоз!», який не теоретично, а конкретно — тут і зараз — рятує здоров’я, долі, а, можливо, і життя.