Повернути сенс життя й одужати: Святослав. Лисичанськ.

Його імʼя — Святослав і йому 46 років. Підприємство, на якому він відпрацював більше 20 років, закрилося, довелося стати на облік до центру зайнятості. Але призначеної допомоги насилу вистачало на оплату комунальних послуг, а треба було ще годувати сім’ю. Знайти нову роботу з гідною зарплатою у місті було складно, адже скрізь були потрібні молоді і сильні люди з вищою освітою, а для майже 50-ти річного  Святослава з дипломом училища пропонували лише низькооплачувану роботу вантажника чи сторожа.

Нестача фінансів стала призводити до сварок і скандалів у сім’ї. А Святослав почав зловживати алкоголем.

Одного разу, коли повернувся додому після чергового загулу, він побачив свої речі перед закритими дверима, у яких дружина змінила замки. Пішов мовчки, без зайвих питань чи сварок. Декілька місяців він жив то у друзів, то на вулиці. З’явилися нові «друзі» — товариші по чарці.

«Дійшло до того, що я почав жебрачити біля супермаркетів, а вечорами пив. — розповідає Святослав. — На свій зовнішній вигляд і стан здоров’я не звертав уваги, а затяжний безперервний кашель списував на застуду. Я розумів, що моє життя закінчено, що треба просто дочекатися останнього дня. Тому, коли до мене підійшов на вулиці чоловік і почав ставити запитання: «Як Ви себе почуваєте? Як довго Ви кашляєте? Коли востаннє Ви зверталися до лікаря?», я, навіть, відразу не зрозумів, що він від мене хоче. Спілкування не склалося, я розвернувся і пішов.

Наступного дня ця людина підійшла знову. Десь у глибині душі я згадав правила ввічливості, закладені з дитинства, і відповів на його запитання. Він узяв мені склянку чаю, проігнорувавши моє прохання про «маленьку», а тим часом розпитував про моє життя. Я розповів йому свою історію.

Сергій, так звали мого рятівника, виявився соціальним працівником Центру соціальних служб. Він дав мені маленьку брошуру з питаннями і попросив відмітити в ній симптоми, які мене турбували. Проаналізувавши відповіді, він порадив мені звернутися до лікаря і пройти обстеження, оскільки за усіма ознаками у мене спостерігався туберкульоз. Сергій пояснив, що туберкульоз виліковний, важливо своєчасно почати і повністю пройти лікування. Пізніше я дізнався, що Сергій працював в проєкті «Тобі слід знати про туберкульоз!», який вже три роки впроваджується МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» в Луганській області за підтримки МБФ «Альянс Громадського здоров’я».

Тим січневим днем я йшов до лікарні спокійний: мені було абсолютно все одно, що стане зі мною та моїм життям. Здача мокроти і рентген були позаду, залишалося дочекатися результатів. І діагноз був підтверджений — туберкульоз. Мені призначили лікування, запропонували лягти в клініку. Я погодився, але не стільки для лікування, а для того, щоб провести зимові місяці в теплі.

Почалася терапія, яка протікала дуже важко. Мій шлунок, що звик до мізерних порцій несвіжої їжі та алкоголю, дуже важко сприймав сильнодіючі препарати. Мене постійно рвало і нудило, крутилася голова. У найважчі моменти я починав шкодувати, що погодився на лікування, а не просто помер на вулиці. Але потім наставало полегшення, і в такі моменти в серці спалахував вогник надії.

За декілька тижнів мене зателефонував Сергій. Він розпитував, як проходить лікування, як я себе почуваю, про що думаю та мрію. Ми розмовляли, і в цих бесідах я черпав сили, на багато речей починав дивитися іншими очима. Одного разу я сказав, що найбільше в житті мені хочеться вибачитися у своєї дружини і дітей за те, що їх батько й чоловік виявився таким слабаком. А наступного дня на порозі моєї палати з’явилася моя кохана дружина. Як описати радість цієї зустрічі і усю гамму пережитих нами почуттів?! Чи потрібно говорити, що, коли важке лікування добігло кінця, і мене стали готувати до виписки, питання, куди йти — вже не стояло. Я повертався додому, в сім’ю.

Позаду було півроку складного лікування, попереду — ще декілька місяців домашнього лікування. Але я знав, що впораюся, адже тепер у мене була підтримка і опора — мої рідні і близькі, які змогли повірити в мене. У листопаді я отримав остаточні результати — я був здоровий! Яке це щастя, дихати повними грудьми і знати, що твоєму здоров'ю більше нічого не погрожує!!!

Я до кінця життя буду вдячний Сергію, що він не пройшов повз мене у той момент, коли я опустився на саме дно життя, і допоміг мені. Я вдячний моїй дружині і дітям, що вони дали мені другий шанс і підтримали мене. Я вдячний проєктам, що впроваджуються в країні для допомоги населенню в складні часи.

Я знаю, що знайду хорошу роботу, остаточно відновлю сили і в моє життя знову повернуться радість, щастя і упевненість в майбутньому».

Протягом 2020 року 17 соціальних працівників в рамках проєкту «Тобі слід знати про туберкульоз!» в Луганській області  проскринінговано щодо симптомів ТБ  18967 осіб. Виявлено 75 випадків і супроводжено на лікування.