Миколі було 48, коли життя раптом втратило опору.
Ще зовсім недавно все здавалося простим і зрозумілим: рідна Херсонщина, робота на будівництві, дім, у якому він жив разом із матір’ю. Шлюб залишився в минулому, але поруч була людина, заради якої хотілося триматися. Його життя не було гучним — але було стабільним. А це інколи важливіше за все.
Потім почалася війна.
Спершу — тривожні новини. Потім — звуки вибухів, які ставали дедалі ближчими. Микола довго не наважувався їхати. Як і багато хто, він тримався за надію: «ось-ось стане тихіше», «ще трохи — і все мине». Але одного дня поруч із будинком пошкодило кілька будівель. І тоді він зрозумів: чекати більше не можна.
Він відповідав не лише за себе.
Дорога на захід країни була виснажливою — не стільки фізично, скільки всередині. Залишити дім, у якому пройшло все життя, — це ніби вирвати частину себе. Разом із матір’ю вони опинилися спершу у Львові, в тимчасовому притулку, а згодом — у невеликому місті Турка.
Там було тихіше. Але не легше.
Без роботи, без звичного кола людей, без відчуття ґрунту під ногами Микола почувався загубленим. Дні змішувалися в один, сили зникали. З’явився кашель — спочатку легкий, потім нав’язливий. Постійна слабкість, втома. Але до лікаря він не йшов.
«Саме мине», — переконував себе.
Не минуло.
Іноді життя змінюється через випадкові зустрічі. Для Миколи такою стала розмова із соціальною працівницею проєкту «Тобі слід знати про туберкульоз». Вона не тиснула, не лякала — просто слухала. Уважно, по-людськи.
І цього виявилося достатньо.
Вперше за довгий час Микола дозволив собі сказати вголос, що йому погано. Що він втомився. Що йому страшно. І попросив допомоги.
Далі все відбувалося крок за кроком: консультація лікаря, обстеження, аналізи. Діагноз прозвучав як удар — туберкульоз.
Але за ним не було порожнечі.
Лікарка спокійно пояснила: хвороба виліковна. Лікування — безкоштовне. Є план, є підтримка, є люди поруч. Соціальна працівниця залишалася на зв’язку, допомагала не загубитися в процесі. Поруч була мама. Були волонтери.
Микола більше не був сам.
Зараз він проходить лікування. Сумлінно дотримується рекомендацій, не пропускає прийомів ліків. Його стан поступово стабілізується. Повертаються сили. Повертається відчуття контролю над власним життям.
А разом із ним — і надія.
Цей досвід змінив його. Зробив уважнішим до себе, до здоров’я, до простих речей, які раніше здавалися буденними. Він досі сумує за домом. За Херсонщиною. За тим життям, яке залишилося там.
Але тепер у нього є інше — шанс.
Шанс одужати. Шанс почати спочатку. Шанс одного дня повернутися додому — вже сильнішим.
—
Проєкт «Тобі слід знати про туберкульоз» реалізується МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» (LHSI) за підтримки БФ «Альянс громадського здоров’я» в межах гранту Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією.
Лише за період з 1 січня по 30 квітня у Львівській області:
- 1400 людей пройшли скринінг на ознаки туберкульозу
- 704 — медичне обстеження
- виявлено 33 випадки ТБ
Це — не просто цифри. Це історії людей, які вчасно отримали шанс дихати вільно.