Зінаїді було сорок п’ять, коли війна змусила її залишити дім на сході України. Вона втратила майже все: квартиру, роботу, звичне життя і відчуття безпеки. Спершу їй здавалося, що постійний кашель — лише наслідок пилу, холодних ночівель у підвалах та безкінечного стресу. Втома, схуднення, безсоння — усе це вона списувала на нервове виснаження. Та й часті цигарки, які стали способом хоч трохи заспокоїтися, не викликали думки про серйозну хворобу.

Одного дня Зінаїда прийшла до центру соціальних служб, щоб оформити виплати та допомогу. Соціальна працівниця помітила її виснажений вигляд, блідість і кашель та запропонувала пройти обстеження у фтизіатра в межах проєкту «Тобі слід знати про туберкульоз».

Діагноз прозвучав як удар: туберкульоз.

Зінаїда згадує, що в той момент ніби перестала чути світ навколо. Прийшли страх, сором і відчуття повної самотності. Вона боялася не лише хвороби, а й людських поглядів. Їй здавалося, що тепер усі бачитимуть у ній тільки діагноз. Сусіди ставали настороженими, а ночами вона лежала без сну, слухаючи власне важке дихання.

Лікування було довгим і виснажливим. Слабкість, постійний кашель, відсутність апетиту поступово підточували сили. Але найважчим виявилися не таблетки й процедури — а почуття сорому та ізоляції.

У цей період поруч із нею залишалася соціальна працівниця. Вона не просто виконувала свою роботу — вона була людиною, яка не дозволила Зінаїді залишитися сам на сам зі страхом. Вона терпляче пояснювала, що туберкульоз лікується, допомагала зрозуміти процес лікування, говорила про побічні ефекти й про те, як важливо не здаватися.

Коли Зінаїда була на межі відчаю, соціальна працівниця підтримувала її морально, допомагала вирішувати практичні питання, шукала програми фінансової допомоги, пояснювала, як говорити про хворобу з близькими та як убезпечити інших. Але найголовніше — вона повернула їй відчуття людської гідності.

«Лікування — це не покарання. Це шлях назад до життя», — повторювала вона.

І поступово Зінаїда почала в це вірити.

Через кілька місяців лікування з’явилися перші результати. Вона відчула, як повертаються сили, як знову з’являється бажання жити й будувати майбутнє. А згодом почула слова, яких так чекала: хворобу вдалося подолати.

Та повернулася вона до життя вже іншою людиною — сильнішою, уважнішою до себе та до інших.

Пізніше Зінаїда сказала соціальній працівниці: «Я думала, що мені потрібні лише ліки. Але насправді мені потрібна була людина, яка допоможе пройти цей шлях».

Ця історія — про те, що лікування починається не лише з медичних препаратів. Іноді воно починається з уважного погляду, простого запитання та людської підтримки в потрібний момент.

Завдяки проєкту тільки в Харкові від почату року й по 30 квітня 1400 осіб пройшли скринінгове анкетування на ознаки туберкульозу, з них 697 осіб було скеровано та пройшли медичне обстеження. Ари цьому було виявлено 12 випадків туберкульозу.

 

Проєкт «Тобі слід знати про туберкульоз», який реалізує МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» (LHSI) за підтримки The Global Fund через Альянс громадського здоров’я, сьогодні працює у шести регіонах України, допомагаючи людям вчасно отримати діагностику, лікування та підтримку.