Історії успіху

Історія Сергія: коли мороз стає вироком, а людина — порятунком

Сергію було сорок, коли війна кинула його в пекло передової. Він втратив майже все: спокій, сили, відчуття безпеки й віру в те, що зможе повернутися до звичного життя. Спершу йому здавалося, що постійний кашель — лише наслідок лютневого морозу, снігу, чотирьох діб у пастці на передовій та безкінечного холоду, який пронизував до кісток. Втома, слабкість, неможливість встати з ліжка — усе це він списував на виснаження після бойових. Та й думки про те, що треба просто перетерпіти, не викликали підозри про серйозну хворобу. Одного дня Сергій приїхав до Києва й прийшов до Київського міського центру соціальних служб, щоб отримати допомогу. Саме там, у межах проєкту, його зустріли, помітили виснажений вигляд, блідість і кашель, який не давав йому спокійно говорити. Соціальний працівник запропонував пройти тестування, організував обстеження — і саме тоді виявили туберкульоз. Діагноз прозвучав як удар: туберкульоз Сергій згадує, що в той момент ніби перестав чути світ навколо. Прийшли страх, сором і відчуття повної самотності. Він боявся не лише хвороби, а й людських поглядів. Йому здавалося, що тепер усі бачитимуть у ньому тільки діагноз. Побратими ставали настороженими, а ночами він лежав без сну, слухаючи власне важке дихання. Лікування було довгим і виснажливим. Слабкість, постійний кашель, відсутність апетиту поступово підточували сили. Але найважчим виявилися не таблетки й процедури — а почуття сорому та ізоляції. У цей період поруч із ним залишався соціальний працівник. Він не просто виконував свою роботу — він був людиною, яка не дозволила Сергію залишитися сам на сам зі страхом. Він терпляче пояснював, що туберкульоз лікується, допомагав зрозуміти процес лікування, говорив про побічні ефекти й про те, як важливо не здаватися. Коли Сергій був на межі відчаю, соціальний працівник підтримував його морально, допомагав вирішувати практичні питання, шукав програми фінансової допомоги, пояснював, як говорити про хворобу з близькими та як убезпечити інших. Завдяки тому, що він пройшов повне обстеження, його підтримали сертифікатом. Але найголовніше — він повернув Сергію відчуття людської гідності. «Лікування — це не покарання. Це шлях назад до життя», — повторював він. І поступово Сергій почав у це вірити. Сьогодні лікування є успішним, і він почувається значно краще. З’явилися сили, повертається бажання жити й будувати плани на майбутнє. Та попереду ще довгий шлях — лікуватися йому до нового року. Але він знає: хворобу вдасться подолати. Сергій безмежно вдячний за те, що існує такий проєкт і що туберкульоз вчасно виявили. Пізніше Сергій сказав соціальному працівнику: «Я думав, що мені потрібні лише ліки. Але насправді мені потрібна була людина, яка допоможе пройти цей шлях». Наша організація робить усе, щоб люди не боялися тестуватися, щоб ми виявляли туберкульоз якомога раніше й супроводжували кожного пацієнта до повного одужання. Туберкульоз виліковний. І поруч завжди є ті, хто допоможе не збитися зі шляху.   Піклуймося про себе та одне одного. Бо разом — сильніше. 💙   Про проєкт «Тобі слід знати про туберкульоз» Цей проєкт спрямований на активне виявлення нових випадків туберкульозу та хіміорезистентного туберкульозу (ХРТБ) серед уразливих груп населення — зокрема, колишніх ув’язнених і внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Він реалізується в Донецькій, Вінницькій, Львівській, Харківській, Чернівецькій областях та місті Києві. Його мета — не просто діагностувати, а вчасно виявити хворобу, поки вона ще не забрала життя чи здоров’я. Завдяки проєкту люди отримують безкоштовне тестування, консультації, супровід соціальних працівників і скеровування до фахівців. Проєкт реалізується МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» за підтримки БФ «Альянс громадського здоров’я» у рамках гранту Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією, а також у співпраці з обласними та місцевими центрами соціальних служб і лікувально-профілактичними закладами різних рівнів.

Історія Сергія: коли мороз стає вироком, а людина — порятунком Читати далі »

Історія змін: «Сказати про свої почуття — не означає посваритися»

Будувати стосунки у студентські роки — це завжди про пошук балансу, дорослішання та перші серйозні виклики. Зовні першокурсники одного з фахових коледжів Вінниччини, хлопець та дівчина, здавалися ідеальною парою, яка чудово ладнає. Проте під час групового заняття з психологом відкрилася зовсім інша реальність. Коли зайшла мова про комунікацію, дівчина щиро зізналася: вона звикла замовчувати свої переживання та образи. Дівчина боялася, що відвертість спровокує конфлікт або образить коханого, тому просто погоджувалася з тим, що її не влаштовувало. Для хлопця це стало справжнім шоком — він щиро вірив, що між ними панує абсолютна довіра. Крок до змін: від групової терапії до індивідуальних усвідомлень Усвідомивши наявність бар’єрів, пара вирішила продовжити роботу з психологом індивідуально. Разом вони відкривали для себе принципи асертивної комунікації — вчилися говорити про власні потреби та слухати партнера без звинувачень чи захисних реакцій. Для неї головним відкриттям стало те, що турбота про стосунки не вимагає постійно наступати на горло власним почуттям. Вона вперше відчула, що її біль та тривогу можуть почути без осуду. Для нього відкрилося розуміння: близька людина може мовчати про труднощі не через брак довіри, а через страх. Хлопець навчився не лише говорити сам, а й чути, ставити запитання та щиро цікавитися емоційним станом дівчини. 💬 «Я зрозуміла, що сказати про свої почуття – не означає посваритися чи образити. Іноді саме з цього починається справжня розмова», — поділилася дівчина під час фінальної зустрічі. Сьогодні між закоханими стало значно менше невисловлених образ. Вони більше не тікають від складних тем, а долають їх разом. Цей кейс — яскравий приклад того, як усього кілька зустрічей із фахівцем допомагають молоді будувати здорові, екологічні та міцні стосунки на основі взаємоповаги.   Про проєкт: Ця історія стала можливою завдяки трирічному проєкту «Думай про майбутнє» (Mind the Future). Його мета — підтримка психічного благополуччя та стійкості молоді, яка постраждала від війни та внутрішнього переміщення, через підвищення ефективності та доступності місцевих послуг ментального здоров’я. Національний виконавець: МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» (LHSI). Підтримка: Агенція міжнародного бізнесу Уряду Нідерландів через Фонд партнерства з Україною 2 (UPF2). Ініціатива є важливою частиною широких зусиль із відновлення та реконструкції в Україні.   #MindToFuture #LHSI #МентальнийПростір #ПсихологічнаПідтримка #Вінниччина #МолодьУкраїни #ЗдоровіСтосунки  

Історія змін: «Сказати про свої почуття — не означає посваритися» Читати далі »

Коли поруч є хтось

Зінаїді було сорок п’ять, коли війна змусила її залишити дім на сході України. Вона втратила майже все: квартиру, роботу, звичне життя і відчуття безпеки. Спершу їй здавалося, що постійний кашель — лише наслідок пилу, …

Коли поруч є хтось Читати далі »

Шлях до одужання: історія внутрішньо переміщеного чоловіка

Микола завжди вважав себе людиною звичайного життя. Невелике містечко на сході України, робота, дім, плани на майбутнє — усе було передбачуваним і зрозумілим. Але війна змінила цю рівновагу. Одного дня йому довелося за…

Шлях до одужання: історія внутрішньо переміщеного чоловіка Читати далі »

Шлях до одужання: як один діалог змінив життя Тараса

Для 51-річного Тараса війна почалася не лише з вибухів, а з мовчазного вигнання. Залишивши рідний дім, він опинився в чужому регіоні, у квартирі знайомих, із порожніми руками та розгубленістю в серці. Стабільна робота …

Шлях до одужання: як один діалог змінив життя Тараса Читати далі »

Історія успіху: Коли вчасне звернення рятує родину

Сім’я з Мирнограда: Повернення до життя після пекла Липень 2025 року став поворотним для родини Ольги (36 років) та Миколи (39 років) з їхніми двійнятами, Марією та Олександром (по 7 років), які виїхали з охопленого бойовими діями Мирнограда. Їхня історія — це свідчення надзвичайного жаху, який вони пережили, та важливий приклад того, як своєчасне звернення за допомогою стало першим кроком до їхнього порятунку та відновлення. Вихід із неможливого Родина пережила справжнє пекло. Перші два тижні вони ховалися у підвалі, навколо панували постійні обстріли, темрява, відсутність газу та зв’язку. Ольга згадує, як їм доводилося вигадувати казки про «хороших та поганих драконів», щоб пояснити дітям необхідність ховатися та поводитися тихо. Коли чоловік та дружина наважилися на втечу, це був надлюдський виклик. Зруйновані будинки, дим, смог та постійна небезпека. Діти, налякані до глибини душі, перестали плакати і просто мовчки обіймали батьків, коли ті бігли, рятуючись. 💔 Ольга: «Від шоку діти стали мовчати, навіть не плакали, коли було дуже страшно, а обіймали нас з чоловіком, і ми бігли.» Пішки, на попутках, вони пробивалися крізь хаос, поки на дорозі їм не зустрівся рятівник з Покровська, який не лише вивіз їх, але й надав прихисток на своїй дачі. Пізніше родина переїхала до Добропілля, де нарешті наважилася звернутися до спеціаліста міського Центру соціальних служб. Чому важливе вчасне звернення? Родина звернулася по допомогу з оформлення документів на зруйноване житло (їхній дім у Мар’їнці рознесла ракета), відновлення психологічного стану дітей та влаштування їх до школи. Під час першого ж спілкування фахівець Центру звернула увагу на тривожні фізичні симптоми у Ольги: блідий вигляд та постійне покашлювання. Це рішення спеціаліста — провести первинне анкетування на наявність симптомів туберкульозу (ТБ) — виявилося критично важливим. На щастя, ТБ у дорослих членів родини не виявили. Однак, саме це своєчасне направлення до медичних установ дозволило звернути увагу на інші недуги, спричинені стресом і важкими умовами, та розпочати їхнє лікування. Фізичне здоров’я — це фундамент для подальшого відновлення. Шлях до відновлення Спеціалісти Центру не лише надали родині життєво необхідні консультації щодо: Оформлення документів про зруйноване житло. Законних прав та виплат ВПО. Вони також отримали: Мотиваційні сертифікати Психологічну підтримку Гуманітарну допомогу Життя потроху поверталося у звичне русло. Ольга, за фахом вчителька математики, почала займатися репетиторством, а Микола знайшов роботу водієм. Уже в серпні 2025 року, завдяки стабілізації та отриманій допомозі, родина змогла рушити далі — до Полтавської області, де матимуть змогу будувати нове, безпечне життя.   Історія Ольги та Миколи підкреслює: не зволікайте! Вчасне звернення до соціальних та медичних служб — це не просто прохання про допомогу. Це активний крок до захисту власного здоров’я, прав та майбутнього вашої родини. У критичні моменти життя не соромтеся шукати фахову підтримку, адже вона може врятувати не лише емоційний, а й фізичний стан!

Історія успіху: Коли вчасне звернення рятує родину Читати далі »

Коли тиша стає запізнілою: історія Наталі з Бершаді

До тихого містечка Бершадь на Вінниччині кілька років тому переїхала родина з Донеччини — подружжя та їхній дорослий син. Вони шукали тут спокою й безпеки, але натомість зіткнулися з новими труднощами. Жили в орендованому будинку, який мало відповіда…

Коли тиша стає запізнілою: історія Наталі з Бершаді Читати далі »