Історії успіху

Микола завжди вважав себе людиною звичайного життя. Невелике містечко на сході України, робота, дім, плани на майбутнє — усе було передбачуваним і зрозумілим. Але війна змінила цю рівновагу. Одного дня йому довелося за…

Для 51-річного Тараса війна почалася не лише з вибухів, а з мовчазного вигнання. Залишивши рідний дім, він опинився в чужому регіоні, у квартирі знайомих, із порожніми руками та розгубленістю в серці. Стабільна робота …

Сім’я з Мирнограда: Повернення до життя після пекла Липень 2025 року став поворотним для родини Ольги (36 років) та Миколи (39 років) з їхніми двійнятами, Марією та Олександром (по 7 років), які виїхали з охопленого бойовими діями Мирнограда. Їхня історія — це свідчення надзвичайного жаху, який вони пережили, та важливий приклад того, як своєчасне звернення за допомогою стало першим кроком до їхнього порятунку та відновлення. Вихід із неможливого Родина пережила справжнє пекло. Перші два тижні вони ховалися у підвалі, навколо панували постійні обстріли, темрява, відсутність газу та зв’язку. Ольга згадує, як їм доводилося вигадувати казки про «хороших та поганих драконів», щоб пояснити дітям необхідність ховатися та поводитися тихо. Коли чоловік та дружина наважилися на втечу, це був надлюдський виклик. Зруйновані будинки, дим, смог та постійна небезпека. Діти, налякані до глибини душі, перестали плакати і просто мовчки обіймали батьків, коли ті бігли, рятуючись. 💔 Ольга: «Від шоку діти стали мовчати, навіть не плакали, коли було дуже страшно, а обіймали нас з чоловіком, і ми бігли.» Пішки, на попутках, вони пробивалися крізь хаос, поки на дорозі їм не зустрівся рятівник з Покровська, який не лише вивіз їх, але й надав прихисток на своїй дачі. Пізніше родина переїхала до Добропілля, де нарешті наважилася звернутися до спеціаліста міського Центру соціальних служб. Чому важливе вчасне звернення? Родина звернулася по допомогу з оформлення документів на зруйноване житло (їхній дім у Мар’їнці рознесла ракета), відновлення психологічного стану дітей та влаштування їх до школи. Під час першого ж спілкування фахівець Центру звернула увагу на тривожні фізичні симптоми у Ольги: блідий вигляд та постійне покашлювання. Це рішення спеціаліста — провести первинне анкетування на наявність симптомів туберкульозу (ТБ) — виявилося критично важливим. На щастя, ТБ у дорослих членів родини не виявили. Однак, саме це своєчасне направлення до медичних установ дозволило звернути увагу на інші недуги, спричинені стресом і важкими умовами, та розпочати їхнє лікування. Фізичне здоров’я — це фундамент для подальшого відновлення. Шлях до відновлення Спеціалісти Центру не лише надали родині життєво необхідні консультації щодо: Оформлення документів про зруйноване житло. Законних прав та виплат ВПО. Вони також отримали: Мотиваційні сертифікати Психологічну підтримку Гуманітарну допомогу Життя потроху поверталося у звичне русло. Ольга, за фахом вчителька математики, почала займатися репетиторством, а Микола знайшов роботу водієм. Уже в серпні 2025 року, завдяки стабілізації та отриманій допомозі, родина змогла рушити далі — до Полтавської області, де матимуть змогу будувати нове, безпечне життя.   Історія Ольги та Миколи підкреслює: не зволікайте! Вчасне звернення до соціальних та медичних служб — це не просто прохання про допомогу. Це активний крок до захисту власного здоров’я, прав та майбутнього вашої родини. У критичні моменти життя не соромтеся шукати фахову підтримку, адже вона може врятувати не лише емоційний, а й фізичний стан!

До тихого містечка Бершадь на Вінниччині кілька років тому переїхала родина з Донеччини — подружжя та їхній дорослий син. Вони шукали тут спокою й безпеки, але натомість зіткнулися з новими труднощами. Жили в орендованому будинку, який мало відповіда…

Є міста, які дихають навіть тоді, коли здається, що саме повітря перетворилося на тишу. Харків — з тих. Його вдихи — це сотні голосів, що промовляють слова підтримки в лікарняних палатах, притулках і коридорах соціальних служб. І серед цих голосів — голоси наших харківських соціальних працівниць, які щодня складають карту людського співчуття: від проєкту «Тобі слід знати про туберкульоз» МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» до центру допомоги постраждалим від домашнього насильства. Саме там, серед історій болю й початку, почалася історія Сергія. Його ім’я не відоме широкому загалу, важливіше інше — як одна людина, звичайна й трохи самотня, змогла не лише вилікуватися, а й нагадати іншим, що людське життя завжди пов’язане невидимими нитками відповідальності. Жінка, котра звернулася до центру по допомогу, згадала його між двома подихами — як згадують сон чи чиюсь забуту адресу. Вона жила тоді в гуртожитку, де стіни тонкі, а кашель сусіда чути краще, ніж власні думки. Її скринінг і скринінг доньки виявилися чистими, але думка про Сергія не відпускала. Вона розповіла про нього соціальним працівницям — і ті, як справжні хроністи людських доль, знайшли його. Сергій виявився відкритим і доброзичливим: погодився на скринінг, потім — на обстеження. Діагноз — мультирезистентний туберкульоз. Хвороба складна, як довга латинська фраза, яку потрібно вимовити правильно, щоб не втратити сенс. І він почав лікування. Спочатку — у стінах стаціонару, потім — удома, з надією й терпінням. Світ навколо тим часом змінювався: епідемія COVID зникала, залишаючи після себе страх і досвід ізоляції, а за нею прийшла війна — ще ближча, ще реальніша. У перші місяці повномасштабного вторгнення соціальні працівниці самі розвозили ліки — мов середньовічні мандрівниці, що несуть цілюще зілля крізь руїни. І все ж — лікування завершилося. Сергій одужав. Не тому, що доля виявилася милостивою, а тому, що поруч були ті, хто не втомлювався вірити у спільне дихання міста. У Харкові й досі є багато історій. Деякі з них починаються з кашлю, інші — зі співчуття. Але всі вони ведуть до одного висновку, який міг би записати сам Умберто Еко: Людське життя — це ланцюг дихання, у якому кожен вдих однієї людини стає шансом для іншої. Проєкт «Тобі слід знати про туберкульоз МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» за підтримки БФ «Альянс громадського здоров’я» в рамках гранту Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією.

Вона сиділа в кутку гуманітарного центру, тримаючи в руках стакан гарячого чаю. Не брала пакунків із речами, не просила допомоги. Просто гріла руки і дивилася кудись у порожнечу. Олена після багатьох переїздів приїхала до Києва з Нікополя — міста, яке з перших днів війни живе під постійними обстрілами. Приїхала налякана, вагітна, виснажена й зневірена. Здавалося, що сил на життя більше не лишилося. Соціальна працівниця проєкту «Тобі слід знати про туберкульоз» Ірина помітила її ще в перші дні. Спершу — просто підходила, розмовляла, пропонувала допомогу. Потім почала шукати прихисток для Олени. Але кожна спроба впиралася в одне — медичний огляд. Олена відмовлялася. Вона боялася лікарів, боялася дізнатися правду про своє здоров’я і здоров’я майбутньої дитини. Тим більше, що за час вагітності жодного разу не була у лікаря. Час ішов, і коли термін пологів став критично близьким, Ірина разом із лікарем змогли донести найважливіше: зволікання небезпечне для життя. Олена погодилася на скринінг і повний медичний огляд. Діагноз приголомшив: туберкульоз та низка інших серйозних захворювань, які загрожували і дитині. Пологи були важкими. Дитина народилася з цілим «букетом» хвороб і, на жаль, не вижила. За медичними протоколами у таких випадках лікарі роблять усе, щоб врятувати життя матері. І їм це вдалося.   Сьогодні Олена завершує лікування. Вона живе у безпечному просторі, поступово відновлює сили і вчиться знову довіряти людям. Її історія — про біль і втрату. Але водночас — про те, що навіть у найтемніші моменти поруч можуть опинитися ті, хто не дасть остаточно зламатися. Проєкт «Тобі слід знати про туберкульоз» і його соціальні працівники, як Ірина, не лише виявляють хворобу. Вони дарують шанс — на життя, на відновлення, на нову сторінку, яку можна написати з чистого аркуша.         Проєкт «Тобі слід знати про туберкульоз» і його соціальні працівники, як Ірина, не лише виявляють хворобу. Вони дарують шанс — на життя, на відновлення, на нову сторінку, яку можна написати з чистого аркуша. Ініціативу втілює МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» за підтримки БФ «Альянс громадського здоров’я» в рамках гранту Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією. А також у співпраці з обласними та місцевими центрами соціальних служб, лікувально-профілактичними закладами різних рівнів.

Проєкт «Тобі слід знати про туберкульоз» працює й в Києві. Як і в інших регіонах, соціальні працівниці тут організовують діяльність з активного виявлення нових випадків туберкульозу (ТБ/ХРТБ) серед уразливих груп – колишні ув’язнені та ВПО. Ініціативу втілює МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» за підтримки БФ «Альянс громадського здоров’я» в рамках гранту Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією. А також у співпраці з обласними та місцевими центрами соціальних служб, лікувально-профілактичними закладами різних рівней. Ми поспілкувались із координаторкою із соціальної роботи Наталією Клачко та соціальною працівницею Києва Іриною Піддубною, вони розповіли нам неймовірні історії клієнтів, які «тягнуть» навіть на категорію дива. Ось перша з історій. «Я вийшов у нікуди…» Олександр вийшов із місць позбавлення волі, маючи лише довідку про звільнення. Майна в нього не залишилось, документів — теж, дружина померла після ДТП, а родичі під час війни виїхали кудись закордон і не залишили контактів. Без паспорта він не міг ні отримати медичну допомогу, ні знайти прихисток. Всі двері були зачинені, а з ними — і шлях до відновлення нормального життя. І все ж у центрі життєстійкості, куди Олександр іноді приходив по їжу чи гуманітарну допомогу, він зустрів Ірину, соціальну працівницю проєкту. Вона не просто вислухала його — вона побачила людину за проблемами. Ірина провела скринінг на туберкульоз, і результати викликали підозру. Наступним кроком став медичний огляд, але для додаткових обстежень були потрібні документи. І тут розпочався шлях до відновлення не лише здоров’я, а й правосуб’єктності Олександра. За порадами колег Ірина спрямувала його до потрібних інстанцій. Спочатку він отримав документ, що підтверджує особу, а згодом — паспорт. Із цим документом він зміг підписати декларацію з сімейним лікарем, пройти повний медогляд і почати лікування. Під час двох місяців у лікарні сталося ще одне диво. Олександр познайомився з членами релігійної громади, які згодом прихистили його у своєму реабілітаційному центрі. Там він не лише відновив здоров’я, а й знайшов внутрішню опору та мотивацію до життя. Сьогодні він у гарній фізичній формі, будує нові плани, впевнено дивиться у майбутнє та… знову почав посміхатися. Іноді другий шанс починається з простого — з того, що хтось зупиняється, щоб вислухати, допомогти й повірити.

Історія цього хлопця розпочалась з надії. Олександр (так ми його назвемо) народився у селі на Вінниччині, а згодом подався до Одеси — шукати своє місце під сонцем. Йому вдалося влаштуватися: робота була, дах над головою теж. Він займався спортом, ходив на риболовлю, не цурався фізичної праці. Одним словом — будував життя. Здавалося, усе складається. Він зустрів дівчину, і невдовзі переїхав до неї — у її власну квартиру. Але їхня історія виявилась короткою й гіркою. Дівчина скористалася довірою Олександра, його заробітками, а виявилось — у неї був інший. І коли правда відкрилась, хлопець просто зібрав речі й пішов. Не сварився, не кричав. Просто пішов — у нікуди. Кімната, яку він раніше орендував, уже була зайнята. А повертатися додому — до родини, де залишилося ще п’ятеро дітей і втомлена мати, що самотужки тягнула все господарство після того, як чоловік залишив сім’ю, — не було ні бажання, ні сенсу. Зрідка він надсилав матері гроші. Але зараз і сам опинився без опори. Зневіра охопила його, як темна вода. Він опинився серед людей, яких місто не помічає — безхатьків. Одного дощового дня, після випитої оковитої, його змило зливовою хвилею у холод. Він змок до нитки, тіло тремтіло. Безхатьки дали йому гарячого чаю, поділилися сухим лахміттям. Йому стало трохи легше. Та за цим прийшла хвороба — важка, затяжна. Десять днів він лежав, мов тінь самого себе. Коли підвівся — працював подеколи, щоб заробити на їжу й хоча б якийсь одяг. Та найстрашніше було попереду. Наркотики з’явилися в його житті непомітно. Спочатку — як забуття, потім — як залежність. Усе далі і далі від себе. Два роки з життя зникли, наче їх накрив туман. Олександр перестав пізнавати себе у дзеркалі. Він змарнів, схуд, в очах згас вогонь. Хоч іноді й з’являлась думка: «Потрібно щось змінювати», — вона розчинялася в холоді, вогкості і брудному повітрі підвалу, де він перебивався ночами. З’явився кашель. Спершу легкий, потім усе сильніший, глухий. Ночами він не міг заснути: кашель душив його, варто було лише прилягти. Температура, нічне потовиділення, слабкість. І знову — байдужість. Він більше не ходив на роботу. Не мав за що придбати чергову дозу. Біль ломив усе тіло. Він задихався, навіть не рухаючись. Коли вперше втратив свідомість — хтось викликав «швидку». Його доправили до міської лікарні. Там уже повідомили рідних. У дорогу вирушила його бабуся — стара, 78-річна жінка з великим серцем. Вона забрала онука додому. У новому місті (Бершадь на Вінниччині), куди вони приїхали як внутрішньо переміщені, ми й почули його історію. Оскільки тут працював проєкт «Тобі слід знати про туберкульоз», соціальна працівниця одразу зробила скринінг і відправила Олександра на медичне обстеження. Лікар призначив обстеження, зібрав анамнез, вислухав скарги. Провели тест GeneXpert. Діагноз підтвердився: туберкульоз. Олександра терміново направили до Вінниці. Там почалося нове лікування. Новий шанс. Бо зараз при вчасному діагностуванні та лікуванні ми можемо подолати туберкульоз! Нагадаємо, що проєкт «Тобі слід знати про туберкульоз» реалізується наразі в шести регіонах МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» (LHSI) за кошти гранту від The Global Fund через Альянс громадського здоров’я. Тільки на Вінниччині за перше півріччя 250 осіб пройшли скринінг, 125 людей пройшли медичне обстеження та виявлено 1 випадок туберкульозу.

У прихистку Турківської громади наразі мешкає близько ста осіб. Ще стільки ж — по селам у приватному секторі. Місцевих мешканців у громаді 25 тисяч. Це — важкодоступне місце, яке поєднує Прикарпаття та Закарпаття, а в глобальному вимірі — на шляху з прибалтійських земель до Середземномор’я. Місто Турка має досить поважний вік. Деякі історики стверджують, що місто засновано ще у ІХ ст. як залогу для оборони одного з важливих торгових шляхів, Перша письмова згадка датується 1431 роком. Ймовірно, що назву місто дістало від турів, яких водилося багато у навколишніх лісах. Наприкінці XVI ст. власники поселення спорудили дерев’яний замок над річкою Яблунькою, оточений зі всіх сторін ровами з водою. А з 1730 р. Турка стала містом. Розвивалися торгівля та ремесла, сформувався центр з ратушею і замком. До складу Турки увійшли села Старе Село, Слобода, Середня Турка, Горішня Турка. Щоб відрізняти місто від однойменного на Станіславщині (тепер Івано-Франківська область), його було названо Туркою над Стриєм. Тепер Турка — невеличке місто, яке дуже повільно відроджується. Відома тим, що тут знаходиться найвища вершина Львівщини — гора Пікуй (1408 м). У проєкті «Тобі слід знати про туберкульоз» тут працюють соціальна працівниця Тетяна Андрійчин та лікарка-фтизівтр Любомира Ільницька. Серед мешканців притулку переважають люди старшого віку, часто — одинаки. Тому не надто турбувались про своє здоров’я, ще й додався стрес від обстрілів вдома та необхідність виїхати. Так, лише участь у проекті «Тобі слід знати про туберкульоз» одна із жінок дізналась про свою онкологію (проходження скринінгу — підозра на туберкульох (ТБ) — медичне обслідування з КТ — діагноз). Наприклад, пані Світлана 1945 р. народження, внутрішньо переміщена особа (ВПО) з Луганщини. У квітні 2022 року (на Великдень) у подвір’я пані Світлани був «приліт», який пошкодив житловий будинок (вибило вікна, пошкодило дах, вибило двері). Через те пані Світлана змушена була жити у сусідки. Але за два тижні на подвір’я до сусідки також був «приліт», і п. Світлану зачепило осколком. Військові ЗСУ евакуювали пані Світлану до лікарні в м. Бахмут до лікарні, де їй ампутували ліву верхню кінцівку та в травні евакуювали Львова (арена «Львів»), а звідти перевезли до Турки. Пані Світлана нікого не має з родичів: чоловік помер давно, дітей не мали. У неї є проблеми зі здоров’ям, деякі загострилися після пережитих травм та стресу. Вона має проблеми зі слухом, високий тиск, цукровий діабет, порушення зору, проблеми з пересуванням, часто відчуває фантомні болі втраченої кінцівки, пересувається тільки в приміщенні за допомогою палички. Їй потрібна цілодобова допомога та догляд у приготуванні їжі, походах до магазина, догляд за приміщенням. Соціальні працівники організували їй в Турці доступ до медичної допомоги та ліків — один раз на тиждень до неї приходить медсестра. Відвідують і соціальні працівники. Жінка брала участь у проєкті «Тобі слід знати про туберкульоз» з позитивним скринінгом. Після цього її було скеровано на флюорографію, але туберкульоз не підтвердився, лише — пневмонія. Окрім того, що пані Світлана відчуває постійний стрес, тривогу, має проблеми зі сном. Зі слів п. Світлани допомога є важливою для неї. Оскільки у неї нікого з рідних немає, то візити соціального працівника й медсестри та увага є дуже суттєвою підтримкою. В цілому, за цей рік в Турківській громаді скринінглве анкетування на ТБ пройшли 355 осіб, з них 177 — позитивні, які всі пройшли медичне обслідування та виявлено 9 випадків туберкульозу. Всі отримали доступ до лікування. Проєкт «Тобі слід знати про туберкульоз» реалізується МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» (LHSI) за кошти гранту від The Global Fund через Альянс громадського здоров’я Alliance for Public Health.  

Мальовниче місто Сокиряни розташоване в Чернівецької області, неподалік від кордону з Молдовою та берегів Дністра. Це місце поєднує в собі багату історію, мальовничі природні ландшафти та цікаві культурні пам’ятки. Назва міста пов’язана з легендою про втікачів, які, рятуючись від турецького поневолення, оселилися в дністровських лісах. Вони розчищали хащі та будували хати за допомогою сокир, і стукіт інструментів дав початок назві «Сокиряни». Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну у 2022 році, Сокирянська громада Чернівецької області стала прихистком для внутрішньо переміщених осіб (ВПО), які шукали безпечне місце для проживання. Сокирянська громада активно приймала ВПО, надаючи їм необхідну допомогу. Зокрема, вразливі категорії переселенців, такі як багатодітні сім’ї, люди з інвалідністю та пенсіонери, отримували продуктові набори та постільні речі. Чернівецька область загалом прийняла понад 108 тисяч внутрішньо переміщених осіб, з яких понад 36 тисяч — діти. Проєкт «Тобі слід знати про туберкульоз» стартував тут з 2022 року. Невеличка команда з двох колег — Алла Бабій, завідувачка відділення соціальної роботи КНП ЦНСП Сокирянської міської ради, та Анастасія Заремська, директорка Сокирянської ЦПМСД — від початку проєкту їздили населеними пунктам громади, проводили анкетування, розповідали про проєкт. Згодом організували групу в одному з месенджерів, люди почали самі приходити. Дуже мотивуючим фактором стало введенням мотиваційних сертифікатів за проходження медичного обстеження та за початок лікування. А у 2024 році на базі КНП «Центр надання соціальних послуг» Сокирянської міської ради запрацював Центр життєстійкості. Центр став осередком безоплатної психологічної та соціальної допомоги для громадян. Зокрема, і для вразливих верств населення. Сюди приїхала Анна з немовлям і своїми старенькими батьками. Вони евакуювались з Херсонщини незабаром після народження малятка. Але, оскільки пологи відбувалися в не дуже підходяших для цього умовах, Анна першочергово потребувала медичної допомоги внаслідок травми при пологах. Соціальні працівники проєкту «Тобі слід знати про туберкульоз» перш за все допомогли їй з влаштуванням дитини до патронатної сім’ї. Так Анна отримала можливість приділити час своєму здоров’ю та здоров’ю батьків. Скринінг самої Анни, нічого не показав. Але при обстеженні всієї родини виявили туберкульоз у її батька. На сьогодні він вже успішно завершив лікування. Так завдяки соціальним працівникам проєкту «Тобі слід знати про туберкульоз» ціла родина покращила стан здоров’я та нині облаштовує своє життя у громаді.