Історії

Мальовниче місто Сокиряни розташоване в Чернівецької області, неподалік від кордону з Молдовою та берегів Дністра. Це місце поєднує в собі багату історію, мальовничі природні ландшафти та цікаві культурні пам’ятки. Назва міста пов’язана з легендою про втікачів, які, рятуючись від турецького поневолення, оселилися в дністровських лісах. Вони розчищали хащі та будували хати за допомогою сокир, і стукіт інструментів дав початок назві «Сокиряни». Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну у 2022 році, Сокирянська громада Чернівецької області стала прихистком для внутрішньо переміщених осіб (ВПО), які шукали безпечне місце для проживання. Сокирянська громада активно приймала ВПО, надаючи їм необхідну допомогу. Зокрема, вразливі категорії переселенців, такі як багатодітні сім’ї, люди з інвалідністю та пенсіонери, отримували продуктові набори та постільні речі. Чернівецька область загалом прийняла понад 108 тисяч внутрішньо переміщених осіб, з яких понад 36 тисяч — діти. Проєкт «Тобі слід знати про туберкульоз» стартував тут з 2022 року. Невеличка команда з двох колег — Алла Бабій, завідувачка відділення соціальної роботи КНП ЦНСП Сокирянської міської ради, та Анастасія Заремська, директорка Сокирянської ЦПМСД — від початку проєкту їздили населеними пунктам громади, проводили анкетування, розповідали про проєкт. Згодом організували групу в одному з месенджерів, люди почали самі приходити. Дуже мотивуючим фактором стало введенням мотиваційних сертифікатів за проходження медичного обстеження та за початок лікування. А у 2024 році на базі КНП «Центр надання соціальних послуг» Сокирянської міської ради запрацював Центр життєстійкості. Центр став осередком безоплатної психологічної та соціальної допомоги для громадян. Зокрема, і для вразливих верств населення. Сюди приїхала Анна з немовлям і своїми старенькими батьками. Вони евакуювались з Херсонщини незабаром після народження малятка. Але, оскільки пологи відбувалися в не дуже підходяших для цього умовах, Анна першочергово потребувала медичної допомоги внаслідок травми при пологах. Соціальні працівники проєкту «Тобі слід знати про туберкульоз» перш за все допомогли їй з влаштуванням дитини до патронатної сім’ї. Так Анна отримала можливість приділити час своєму здоров’ю та здоров’ю батьків. Скринінг самої Анни, нічого не показав. Але при обстеженні всієї родини виявили туберкульоз у її батька. На сьогодні він вже успішно завершив лікування. Так завдяки соціальним працівникам проєкту «Тобі слід знати про туберкульоз» ціла родина покращила стан здоров’я та нині облаштовує своє життя у громаді.  

У грудні 2021 року до фахівців міського центру соціальних служб у м. Бахмут звернулась молода родина — мати, батько з 3-х річною дитиною. Батько втратив роботу, і в центрі зайнятості йому запропонували звернутися за допомогою до центру соціальних служб. Також їм були потрібні соціальні послуги стосовно дитини —  поновлення втраченого свідоцтва про народження дитини та отримання ідентифікаційний код. А ще з 2018 року на базі цього центру МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоровʼя» впроваджує проект «Тобі слід знати про туберкульоз». Тому, коли під час консультування соціальний працівник LHSI випадково дізналася, що у сім’ї є сусід, який відбував покарання у місцях позбавлення волі та рік тому повернувся додому, одразу запропонувала пройти скринінгове опитування стосовно туберкульозу (ТБ). У батьків все виявилось добре, проте, у дитини, під час оцінювання результату проведеної проби Манту було виявлено позитивну пробу, тобто збільшення діаметру папули в порівнянні з результатом попередньої проби. Дитину направили  до сімейного лікаря, своєю  чергою відправила до лікаря-фтизіатра, який призначив курс профілактичного лікування ЛТБІ. Сім’я була взята під супровід соціальним працівником LHSI. З початком повномасштабного нападу сім’я змогла виїхати з міста Бахмут та опинилась у м Дніпро. У них ще були препарати для продовження лікування ЛТБІ,  але наприкінці січня 2023 року вони закінчились. До кого звертатися за рецептом на ліки вони не знали, тому мати прийшла до хабу для переселенців. Тут вона зустріла соціальну фахівчиню Марину, яка здійснювала соціальний супровід у м. Бахмут. Радощам не було меж. Марина допомогла отримати ліки у Дніпрі для закінчення трьохмісячного курсу ЛТБІ, дитина успішно закінчила профілактичний курс. На жаль, отримати роботу батькові було дуже складно, соціальна працівниця допомогла оформити виплати ВПО, наново стати на облік до сімейного лікаря. Сім’я жила на мізерні виплати ВПО у соціальному гуртожитку (модульному містечку) до кінця  2023 року та стало зрозуміло, що без роботи зимою буде важко, отже вони вирішили їхати до м. Києва, де батькові запропонували роботу. Та й він краще захищений ППО. За порадою Марини у м. Києві вони звернулися також до хабу, де консультував соціальний працівник LHSI, який запропонував їм пройти обстеження на флюорографі. Дорослі пройшли діагностичне обстеження на ТБ, а дитина отримала консультацію лікаря. Після обстеження цього разу виявили ТБ у матері. Вона отримала призначення від лікаря-фтизіатра й пройшла курс лікування. Соціальні працівники підтримали родину та допомагали батькові під час лікування жінки у стаціонарі два тижні, також допомогли влаштувати дитину до садочку, щоб батько зміг продовжити ходити на роботу під час лікування матері у стаціонарі. Так соціальні працівники LHSI різних регіонів України посприяли збереженню здоров’я родини.

Миколай (ім’я змінене) після повернення із зони бойових дій звернувся до Харківського міського центру соціальних служб «Довіра» з запитом щодо допомоги у вирішенні соціальних питань. Спеціалістка Центру (працівниця Проєкту «Тобі слід знати про туберкульоз») надала першу соціально-психологічну підтримку, визначилися з пріоритетними питаннями для подальшої роботи. Також порадила йому для нормалізації психологічного стану проводити вільний час з коханими людьми, займаючись улюбленою справою. Він дуже любив велосипедні прогулянки з родиною, знайомлячи під час з мальовничими околицями нашого міста, лісами, річками та озерами Харківської області. З часом він став помічати, що відстані, які він долав без будь-яких значних зусиль, тепер викликають у нього втому — членам родини доводилось часто зупинятися, щоб Миколай відкашлявся і трохи відпочив. Також на роботі колеги помітили, що чоловік часто кашляє — це їх трохи дратувало. Адже робочий процес вимагав значних інтелектуальних зусиль і тиші у робочому кабінеті, де працювали декілька людей. Тому йому було наголошено, щоб він звернувся до відповідного спеціаліста. Чоловік згадав, що під час консультування в Центрі йому розповіли про проєкт «Тобі слід знати про туберкульоз», що здійснює Міжнародна громадська організація «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я». За сприяння Центру чоловік звернувся до лікаря для безкоштовної діагностики. На жаль, діагноз щодо наявності закритої форми туберкульозу підтвердився. Чоловіка було направлено до медичного закладу, де йому було призначено безкоштовний курс лікування. На щастя, у членів родини відповідний діагноз не підтвердився. Миколай успішно проходить лікування, і є сподівання, що невдовзі чоловік повністю одужає та знов зможе вести повноцінне життя, радіючи кожному дню в оточенні коханих людей і займатись улюбленою справою! Адже при вчасному діагностуванні та лікуванні ми можемо подолати туберкульоз!

Кирил вперше прийшов до PlayHub разом із татом. Це була незвична ситуація, адже частіше дітей приводять мами або бабусі. Тато Кирила  — військовослужбовець. І хоча його служба не дозволяла постійно бути поруч із сином, кожну вільну хвилину він намагався присвятити дитині. Саме він наполіг на тому, щоб Кирилка почав відвідувати PlayHub, адже бачив, що синові потрібне нове середовище для розвитку та спілкування. Перші дні в Плей хабі Кирил — розумний, але був замкненим хлопчиком. Він майже не контактував із дітьми, не вступав у спільні ігри й завжди чекав підказки чи дозволу тата, перш ніж щось зробити. Було помітно, що він дуже прив’язаний до батька. І в моменти, коли тато мусив йти у справах, хлопчик ставав неспокійним і тривожним. Спілкуючись із татом, фахівці зрозуміли, що він хоче допомогти сину стати самостійнішим, навчитися долати труднощі й почуватися впевненіше серед однолітків. Однак через постійні відрядження він боявся, що не може дати Кирилкові стільки уваги, скільки хлопчику потрібно. Робота з Кирилом і його татом Психолог PlayHub розробив індивідуальний план підтримки, який включав: спільні активності для батька та сина — ігрові методики навчання, спільні завдання та творчі заняття, такі як партиципативне мистецтво, де обоє брали активну участь і працювали в команді. Це допомогло Кирилові і відчувати підтримку тата, а батькові — краще розуміти потреби сина; індивідуальні заняття з Кирилкою — навчання через гру, інтерактивні ігри, що допомагали йому проявляти ініціативу, розвивати комунікаційні навички та ставати більш самостійним; індивідуальні консультації з його батьком — зустрічі, під час яких обговорювали, як він може підтримувати розвиток сина, навіть перебуваючи на відстані. Перші зміни Через кілька тижнів відвідувань стало помітно, що Кирило почав розкриватися. Він уже не боявся підходити до інших дітей, став активнішим у колективних іграх. Спочатку він усе ще шукав поглядом тата, але дедалі частіше діяв самостійно. Коли батько знову їхав у відрядження, Кирил спочатку хвилювався, але тепер уже знав, що тато завжди повернеться, а також — в PlayHub на нього чекають друзі й цікаві заняття. Фахівці хабу також навчили Кирилу з татом підтримувати зв’язок через щоденні маленькі ритуали. Наприклад, хлопчик перед сном малював татові малюнок, а той надсилав йому голосове повідомлення. Через кілька місяців Кирил став значно впевненішим. Він почав сам проявляти ініціативу в іграх, охоче виконував творчі завдання, більше спілкувався з однолітками. Найголовніше — він навчився довіряти не лише татові, а й іншим дорослим у своєму оточенні. Його батько теж помітив зміни. Вони почали більше говорити про емоції, спільно планувати час, який можуть провести разом. Тато зрозумів, що навіть перебуваючи далеко, він може залишатися важливою частиною життя сина. Ця історія ще триває, але ми впевнені: Кирил вже зробив великий крок до того, щоб вирости самостійним, відкритим і впевненим у собі хлопчиком. І тато — головний приклад для нього в цьому.

Стрийський міський центр надання соціальних послуг Львівської області працює з МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» (LHSI) в проекті «Тобі слід знати про туберкульоз» з 2022 року. Від початку війни, завдяки розташуванню та швидкій самоорганізації соціальних працівників і населення, тут приймали багато українців, кого — на 1-2 дня для перепочинку з дороги, когось — на довше. Спочатку внутрішньо переселених осіб (ВПО) на постійному проживанні тут було понад 10 тисяч, потім 9, зараз стабільно 7,5. «Наразі ми маємо дуже багато контактів із ВПО, це є й діти, й сім’ї, й старші люди. — говорить Олександра Дум’як, соціальний працівник МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» проекту «Тобі слід знати про туберкульоз», а також — директор центру надання соціальних послуг. — Окрім скринінгу на туберкульоз (ТБ) і діагностичного обстеження, допомагаємо в інших питаннях: когось поселяємо, комусь рекомендуємо якісь послуги». Наприклад, родина з Дніпра: дідусь, син із дружиною та двоє дітей, які по приїзді одразу зареєструвались, як ВПО. Соціальні працівники LHSI консультували дорослих членів родини, в результаті вони пройшли діагностику щодо ТБ. Але на цьому робота не завершилась. Родину скерували до психолога центру соціальних послуг, щоби вони пропрацьовували психологічну травму в результаті війни. Допомогли отримати гуманітарну допомогу продуктами та засобами гігієни. Влаштували дітей в дошкільний навчальний заклад та школу. А батьки та дідусь працевлаштувались. І після ряду консультацій родина придбала житло та стали офіційними жителями громади. «Враховуючи співпрацю нашого центру соціальних послуг з LHSI, ми маємо змогу комплексно надавати послуги (ВПО). — зазначає Олександра Дум’як. — Цей проект дав нам можливість ширше розглянути внутрішньо переміщених осіб. Проект дуже стимулює і дає можливість залучати до різних сфер діяльності саме внутрішньо переміщених людей, які приїхали в чужі для них місця. Наприклад, завдяки нашому проекту, який впроваджується й у Львові, хтось дізнався, що ми акцентуємо увагу на ВПО, розповів громадській організації у Львові, а ті нам запропонували організувати центр громадського дозвілля 60+. Ми з ними потім співпрацювали — приходили та знайомилися, розповідали про проект, запрошували на діагностику, з’ясовували інші потреби». Соціальні працівники працюють і залучають всі свої знання. Як, наприклад, досвід Ізраїлю «Життя в часі війни», у них цей досвід називається «формування життєстійкості». І в спілкуванні з клієнтами проекту стосовно профілактики, скринінгу, діагностики туберкульозу вони роблять акцент саме на життєстійкість. Життєстійкість зараз дуже важлива, під час війни, коли багато стресів, коли люди сиділи в підвальних приміщеннях… Але це не просто суха подача інформації стосовно діагностики органів дихання, легеневої системи тощо. Як наголошує Олександра Дум’як: «Ми витягуємо з людей максимально інформації, щоби потім розширити сферу сприяння та допомоги цим людям та їх сім’ям. Є дуже гарні позитивні результати, є різні результати, є результати, які закінчуються на діагностиці, сертифікаті та на якійсь простій допомозі. Але є реальні ситуації, коли ми потім організовуємо таких людей до соціалізації, до життя та відроджуємо, тому що розуміємо, що життя на тому не закінчилося. Хоч і війна». Зараз завдяки проекту соціальні працівники знайшли багатодітну сім’ю, п’ятеро дітей, з них двоє старших — вже дорослі. Це родина з Запоріжжя, виїхали тільки зараз, коли безпосередньо втрапили під обстріл і одного з дітей було травмовано. Дитина перенесла 10 операцій, зараз в Стрию займаються підготовкою дитини до наступної операції, а соціальний центр шукає їй крісло колісне, щоби можна було пересуватися хоча би в помешканні. Також виявилося, що у них практично немає меблів. «Ми організували їй допомогу з меблями, домовилися з орендодавцями, що родині все коштуватиме набагато дешевше, за рахунок міста, допомогли оформити всі можливі виплати, знайшли донорів для компенсації оплат за комунальні послуги» — згадує пані Олександра. Інший випадок, коли жінка приїхала з сином. Син — аутист з серйозною затримкою розвитку та багатьма супутніми розладами. З нею – старенька мама, яка не може з ними жити через постійну доволі неадекватну рухливість дитини. Соціальні працівники проекту дізналися про цю сім’ю, звернулися до мами з тим, щоби вона пройшла діагностику з ТБ. Щоби вона мала змогу пройти це обстеження, організували послугу денного догляду для дитини, а також сеанс для мами у психолога. «Це перший раз від початку війни у мене на дві години забрали дитину і я випила кави та просто змогла поспілкуватися з людиною, сходити до лікаря. Бо 24/7 з дитиною — це дуже тяжко» — говорить жінка. Зараз хлопця пролікували в медичному центрі «Здоров’я», і він почав ходити на послугу денного догляду до центру життєстійкості. Тобто, якщо би цю родину не виявили соціальні працівники LHSI через проект «Тобі слід знати про туберкульоз», вони могли би залишитися десь в тіні та не отримати належної допомоги. Варто відзначити й чудову комунікацію соціальних працівників з сімейним лікарем. Були навіть такі випадки, коли він телефонував до центру соціальних послуг і питав, чи вони знають таких-то, мовляв, вони тільки приїхали та звернулися з сильним кашлем тощо. І соціальні працівники їхали просто до нього та працювали з людьми там. Так, співпраця з МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я», народжена проектом «Тобі слід знати про туберкульоз», призводить до різносторонньої допомоги людям, збагачує громаду та фахову компетентність соціальних працівників. Нагадаємо, що проект «Тобі слід знати про туберкульоз» реалізується МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» (LHSI) за кошти гранту від The Global Fund через Альянс громадського здоров’я Alliance for Public Health. На фото: Соціальна працівниця Мар’яна Налапша організувала зустріч з жінками ВПО, після проходження ними скринінгу та потім флюорографії — «як організувати свій час і бути в ресурсі» Отримання гуманітарної допомоги від благодійних організацій Залучено ВПО до тренінгу щодо формування життєстійкості Залучено до майстер-класу з виготовлення прикрас Арт-терапія — малюють картини в Центрі надання соціальних послуг Арт терапія з жінками ВПО, чоловіки яких на війні Залучення ВПО до розпису пряників (перед Різдвом)

Проект «Живи без обмежень ІІ» в Добропіллі реалізується МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» (LHSI) у партнерстві з Донецьким обласним центром соціальних служб. Пані К., 1957 року народження, усе життя прожила в місті Добропілля. Її дім завжди був затишним прихистком, де вона виростила двох дітей і дочекалася онуків. Однак останні події порушили її спокій, залишивши глибокий слід у її душі. Одного вечора жінка знаходилась на кухні, як раптом пролунав різкий гуркіт, від якого здригнулася вся хата. Це був приліт дрону, що влучив у сусідній будинок. Вибухова хвиля вибила шибки в її домі. Пані К. впала на підлогу та затулила голову руками, приголомшена й налякана. На щастя, вона фізично не постраждала, але серцева тривога й шок залишилися з нею. Після тієї ночі життя жінки кардинально змінилося. Вона почала уникати гучних звуків, ставала нервовою від найменшого шуму. Їй часто снилися жахіття, в яких її переслідували вибухи, змушуючи знову і знову переживати той жахливий момент. Зрештою рідні переконали її звернутися до психолога. Пані К. звернулась до Добропільського міського центру соціальних служб із запитом відновлення психологічного стану, де під час першої розмови з психологом жінка розповідала свою історію, яка стала для неї тригером. Спеціалісти Центру активно співпрацюють із проектом «Живи без обмежень ІІ». Психолог зауважив, що під час розмови у жінки почали проявлятися симптоми стресу. Спеціаліст негайно стабілізував її стан за протоколом ISP (Intervention for Stabilization Protocol), що дозволило жінці повернутися до рівноваги. Психолог разом із пані К. розробили психосоціальний план, була проведена оцінка проблем та сприяння у задоволенні базових потреб. Також жінку скерували до Добропільського ЦПМСД для отримання консультації щодо її здоров’я. Пані К. почала відвідувати регулярні сеанси з психологом, де вперше змогла відкрито говорити про свій страх і біль. Психолог пояснив їй, що вона переживає посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) і що це нормальна реакція на сильний стрес. Разом вони працювали за техніками заспокоєння, такими як дихальні вправи, м’язова релаксація, арт-терапія, робота над збереженням психологічного здоров’я, психологічної стійкості та оволодіння практичними навичками надання самодопомоги при тривогах та стресових реакціях. Також психолог сприяв у задоволенні виявлених потреб родини: отримання гуманітарної допомоги у вигляді продуктового та гігієнічного наборів, отримання грошової допомоги на утеплення та ремонт пошкодженого будинку. Завдяки підтримці спеціаліста та своїх дітей, жінка поволі відновлювалася і поступово поверталась до звичного життя. Вона почала проводити більше часу на свіжому повітрі, знову захопилася улюбленим хобі і навіть приєдналася до місцевої групи підтримки, де жінки мали можливість підтримувати одна одну та відвідувати майстер-класи. Але через постійні звуки повітряної тривоги та вибухи у місті, які почастішали, її неспокій став посилюватися. І задля безпеки себе та родини, отримавши інформацію щодо можливості безкоштовної евакуації з розселенням з міста Добропілля, родина пані К. виїхала до більш безпечного регіону України. Проект «Живи без обмежень ІІ» реалізується у партнерстві з Донецьким обласним центром соціальних служб, Харківським міським центром соціальних служб «Довіра» та Державною реабілітаційною установою «Центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю «Поділля». Проект реалізує МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» за підтримки ПРООН у межах проекту «Трансформаційне відновлення задля безпеки людей в Україні» та за фінансової підтримки уряду Японії.