Серпень 2025

Проект реалізує МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» (LHSI) за фінансової підтримки Міністерства Закордонних Справ Нідерландів. Тривалість проекту 30 місяців з 1 липня 2024 року Мета проекту: сприяти гендерній рівності шляхом впровадження інноваційних підходів щодо запобігання сексуальному насильству в Інтернеті проти дівчат-підлітків, які постраждали від конфлікту в Україні, зосереджуючись на Київській, Харківській та Вінницькій областях. Опис проекту Запропонований проект забезпечує гендерну рівність українських підлітків (хлопців і дівчат) з акцентом на попередженні сексуального насильства в Інтернеті дівчат-підлітків (13-17 років), освіті та вихованні обізнаності захисників і спеціалістів дітей, батьків та вихователів. Проект використовуватиме розроблений та адаптований інструментарій Cybersafe Toolkit та онлайн-інструменти для охоплення та навчання дівчат, а також через розроблений спеціальний інструмент для опікунів та батьків щодо ранньої підтримки та профілактики. Проект планує навчання місцевих зацікавлених сторін та інформування фахівців, батьків та опікунів у трьох цільових областях (Київській, Вінницькій та Харківській) про види, методи та інструменти запобігання насильству в Інтернеті щодо дівчат. Головні завдання проекту — Посилення спроможності місцевих і національних зацікавлених сторін (вчителів, соціальних працівників, психологів, молодіжних працівників, офіцерів поліції тощо) щодо запобігання сексуальному насильству в Інтернеті щодо дівчат у трьох цільових областях проекту. — Підтримка дівчат, які зіткнулися з сексуальним насильством в Інтернеті, через консультації та підтримку однолітків (зосереджуючись на найбільш уразливих дівчатах-ВПО, які постраждали від війни, зазнали переслідувань або дискримінації). Цей напрямок буде здійснено в партнерстві з НГО Teenargizer. — Проведення інформаційно-просвітницьких кампаній та підтримка місцевих ініціатив через схему малих грантів у трьох цільових областях. — Просування матеріалів проекту та історії впливу серед місцевих і національних партнерів, інших зацікавлених сторін. У рамках проекту будуть проведені семінари з кібербезпеки, спрямовані на запобігання сексуальному насильству в Інтернеті щодо дівчат, а також розробка набору рекомендацій для дорослих (батьків, опікунів, батьків-вихователів, прийомних батьків, фахівців з прав дитини), щоб мати можливість охопити дівчат-підлітків за допомогою коротких повідомлень, профілактики, підтримки та ранні втручання. Семінар буде проведено для трьох цільових областей з використанням розроблених матеріалів та навчальних програм. Записані семінари будуть доступні онлайн під час та після завершення проекту. Проект працюватиме на підвищення обізнаності, навчання, консультування та підтримку дівчат-підлітків у всіх дитячих установах, молодіжних таборах, спортивних та молодіжних клубах, школах, притулках та групах соціальних мереж шляхом впровадження сучасних моделей запобігання сексуальному насильству в Інтернеті, популяризації безпечні та здорові стосунки. Проект надає 3 (три) невеликі гранти місцевим НУО в цільових регіонах для можливості надання інформації та консультацій підліткам, підтримки рівних або навчання для дівчат, які зіткнулися з сексуальним насильством в Інтернеті та шукають такої підтримки. Гранти також будуть спрямовані на залучення хлопчиків і дорослих до онлайн і офлайн освіти. Проект забезпечить широку видимість і поширить розроблені інструменти та зібрані передові практики серед національних зацікавлених сторін, щоб забезпечити обмін досвідом, подальше розширення та мультиплікацію проекту.

Play Hub у Києві: простір безпеки та розвитку для дітей, які постраждали від війни Війна змусила мільйони українців залишити свої домівки й почати життя заново у незнайомих громадах. Серед них — тисячі дітей, які особливо гостро потребують турботи та підтримки. Сьогодні майже 40% внутрішньо переміщених осіб — це діти. Саме тому створення безпечних, дружніх і багатофункціональних просторів є не лише актуальним, а й життєво необхідним для їхнього розвитку й адаптації. У відповідь на ці виклики МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» (LHSI) разом з міжнародними партнерами — International Child Development Initiatives (ICDI, Нідерланди) та Київським міським центром сімʼї «Родинний Дім» — відкрили у столиці ігровий центр Play Hub*. *Проєкт в Україні реалізує МГО “Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я” за фінансової підтримки фонду Otto per Mille Вальденської церкви Італії. Ця модель вже успішно працює у країнах ЄС, допомагаючи сім’ям, які опинилися в нових умовах, знайти ресурс для відновлення та інтеграції. Що таке Play Hub? Play Hub — це інклюзивний освітньо-ігровий простір для дітей від 0 до 10 років та їхніх родин. Тут діти можуть грати, навчатися, взаємодіяти з однолітками, а батьки — отримувати психологічну підтримку та долучатися до розвитку своїх дітей. Особлива увага приділяється малечі з уразливих груп, яка зростає у складних життєвих обставинах. У Києві Play Hub працює з літа 2023 року за фінансової підтримки фонду Porticus, а з весни 2025 року ініціатива продовжує реалізовуватися завдяки партнерству з італійським фондом Chiesa Valdese. Результати роботи У 2024 році послугами Play Hub скористалися 1177 дітей із сімей у складних обставинах, 82% з яких — дошкільнята. Важливим досягненням стало й те, що 1168 батьків мали змогу брати участь у заходах разом зі своїми дітьми. Це допомагає відновлювати довіру в родинах, створює умови для міжпоколінного навчання та глибшого розуміння потреб дитини. Мета та стратегія Play Hub у Києві створений для: забезпечення психосоціальної підтримки дітей та їхніх сімей; організації інклюзивних ігрових та освітніх заходів; сприяння інтеграції ВПО у громаду; розвитку середовища, де цінуються рівність, різноманіття та безпека. Для цього команда LHSI реалізує три ключові напрями: Безпечний простір — дитина відчуває себе захищеною, має можливість висловлювати емоції, навчатися та адаптуватися. Інтеграція послуг — співпраця з освітніми, медичними та соціальними установами для комплексної підтримки сімей. Рівність і різноманіття — включення у діяльність різних груп: внутрішньо переміщених сімей, дітей із національних меншин, ромських родин та інших вразливих категорій. Діяльність і партнерство Підготовка педагогів та психологів за європейською методикою TOY for Inclusion. Адаптація та переклад методичних матеріалів ICDI. Міжнародне співробітництво в межах мережі TOY for Inclusion — навчальні візити, обмін досвідом, поширення успішних практик. Голоси батьків «Я рада, що можу разом з моїми дітьми прийти сюди. Погратися у затишній, дружній та безпечній атмосфері та дізнатися в які ігри їм буде цікавіше гратися відповідно їх віку та потреб. Я вдячна вихователям Ігрового Центру LHSI  за підтримку у розвитку моїх дітей», — ділиться одна з мам.

Вчителька дошкільного закладу в Словаччині розмірковує, що ж на практиці означає реалізація права дітей на участь в ухваленні рішень: «Коли я вперше зіткнулася з концепцією участі та права вибору дітей, я не зовсім усвідомлювала, як до цього ставитися, і навіть відчувала заперечення – як захисну реакцію. Адже я завжди старанно піклувалася про дітей, яких навчала — невже це означало, що все, що робила досі було недостатнім? І все ж моя цікавість перемогла. Я наважилась дослідити цю тему і зрозуміти, що це насправді означає і чи може це принести нове у мою практику.   Я працюю в сфері дошкільної освіти понад десять років. Якби п’ять років тому ви спитали мене, чи беруть діти в моєму класі участь в ухваленні рішень, я б не вагаючись відповіла: -«звісно, беруть». Я б переконувала вас – адже діти в моєму класі обирали свої заняття, допомагали планувати наше коло спілкування, чергувались накривати стіл для обіду. Але коли я довідалася детальніше про про концепцію ухвалення рішень і участі дітей завдяки проєкту TOY for Participation, я зрозуміла, наскільки я помилялась і якою глибокою і фундаментальною є ця ідея. Адже йдеться не лише про вибір діяльності, а про визнання того, що діти мають право висловлювати свої думки з важливих для них питань, і що ми повинні серйозно ставитися до цих думок. Як мені пояснили, згідно з Конвенцією ООН про права дитини, діти — це не лише майбутні громадяни, вони вже є громадянами, чиї голоси мають значення зараз¹. Це усвідомлення змінило мій підхід. Я завжди заохочувала дітей ділитися своїми розмірковуваннями, але почала глибше замислюватися: чи дійсно всіх дітей у моєму класі чують? Чи їхні думки і бажання впливають на те, що ми робимо разом? Тоді я стала вносити невеликі, але важливі зміни. Наприклад, під час планування власної роботи, я просила дітей допомогти обрати теми, які ми досліджуватимемо, а не лише, як раніше, які кубики чи книги використовувати. Коли група зацікавилася комахами, я спитала, що саме вони хочуть дізнатися, і їхні відповіді визначали наш тиждень. Ми звели в саду «готель для комах», склали історії про уявних гусениць і поділилися нашими знаннями з батьками. Я також стала уважніше ставитися до того, як діти презентують себе не лише словами — а й через малюнки, жести, мову тіла чи навіть мовчання. Одна дитина з обмеженими мовленевими навичками висловлювала дуже багато через свої малюнки. Інша дитина, яка нещодавно разом з батьками переїхала до країни, розповідала, що для неї важливо, через історії, якими вона ділилася знову і знову. Ці моменти нагадали мені, що слухати — означає сповільнитися, уважно спостерігати і створювати простір для різних форм вираження». Участь та інклюзія йдуть пліч-о-пліч «Чим більше дізнавалася, тим чіткіше бачила, як участь пов’язана з інклюзією. Я стала приділяти увагу тим дітям у моїй групі, які рідше висловлюються — тим, хто має інвалідність, розмовляє іншою мовою чи має складні сімейні обставини. Я усвідомила, що їм потрібно надати більше можливостей для самовираження, можливо, іншими способами, ніж решті дітей у групі. Йдеться не лише про те, щоб дати дітям висловитися, а про те, щоб кожна дитина була почутою. Це змусило мене сповільнитися і приділяти їм більше уваги. Так, це може бути трохи обтяжливо – бо означає зміну рутини, переосмислення того, як ми ставимо питання, спостереження за собою – чи справді надаємо можливості для різних способів відповіді. Це може вимагати додаткового часу та зусиль. Але коли ми вбудовуємо цю гнучкість у нашу практику, ми демонструємо дітям, що їхній внесок важливий, незалежно від того, як вони його висловлюють. Звісно, участь в ухваленні рішень не означає передачу дітям повного контролю. Йдеться про побудову шанобливого партнерства, де думки дітей допомагають формувати те, що відбувається довкола в групі. Іноді це весело, іноді — складно. Але з часом я стала розцінювати ці виклики і завдання, як можливості для зміцнення довіри, розуміння і зв’язку. Найбільше мене вразило те, як насправді багато з нас — вихователів, учителів, батьків, опікунів — уже реалізовують ці ідеї, не усвідомлюючи того. Однак дефініції і назви важливі. Якщо ми розуміємо, що робимо, це перетворюємо практику на більш цілеспрямовану, інклюзивну і, зрештою, більш значущу. Участь у проєкті TOY for Participation допомогла мені продовжувати вчитися, вивчати практики дошкільної освіти з різних країн і контекстів. Ми, вихователі і вчителі, ділимося ідеями та досвідом про те, як зробити участь дітей в ухваленні рішень реальною, особливо для зовсім маленьких і тих, хто неактивний. Це не щось особливе чи додаткове; це один з виявів якісної дошкільної освіти. І коли діти зростають, знаючи, що їхні голоси цінують, вони стають дорослими, які поважають, слухають і взаємодіють зі світом довкола». В Україні програму TOY for Participation реалізовує МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці і здоров’я». Майданчиком для реалізації новаторських ідей є Play Hub – ігровий центр у Києві. Тут вихователі та психологи з кінця року будуть використовувати отримані знання. Анонсувала початок реалізації програми в Україні Директорка МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» LHSI – під час засідання виконавчого комітету Play Hub, Ілони Єленєва. «Ми стали частиною широкого проєкту за фінансування Європейської Комісії. З фокусом дітей до змістовній участі до всіх процесів, які стосуються їх. Мова йде про забезпечення участі дітей у всіх процесах, зокрема виховних процесів. Як залучити дітей найменшого віку – як враховувати їх думку і погляди, на цьому буде сфокусована наша робота. Ми отримаємо певний посібник і будемо адаптовувати його на базі Play Hub. Я хочу подякувати вихователям нашого центру, які запропонували свій приклад залучення дітей та батьків у подоланні кризових ситуацій і – ми передали його нашим колегам в Нідерланди. Подивимось, як буде описаний наш приклад у посібнику». За минулий, 2024 рік, –відмінні показники роботи Play Hub. Зросла кількість відвідувачів. До ігрового центру приходять цілими родинами, і усіх – і дітей, і батьків задіюють у грі. «1203 батьків і опікунів прийшли за рік. – розповіла Ілона Єленєва. – Дуже багато дорослих приходять разом з дітьми. Ми розуміємо, що такі високі цифри демонструють труднощі з отриманням державної дошкільної освіти. Та ми пишаємось, що в наш центр приходять, зокрема, й татусі. Бо зазвичай в подібні центри закордоном, більше відвідують матері». TOY for Participation — це європейська ініціатива, яка співфінансується Європейською Комісією та кермується ICDI, що працює з партнерами у 8

Вона сиділа в кутку гуманітарного центру, тримаючи в руках стакан гарячого чаю. Не брала пакунків із речами, не просила допомоги. Просто гріла руки і дивилася кудись у порожнечу. Олена після багатьох переїздів приїхала до Києва з Нікополя — міста, яке з перших днів війни живе під постійними обстрілами. Приїхала налякана, вагітна, виснажена й зневірена. Здавалося, що сил на життя більше не лишилося. Соціальна працівниця проєкту «Тобі слід знати про туберкульоз» Ірина помітила її ще в перші дні. Спершу — просто підходила, розмовляла, пропонувала допомогу. Потім почала шукати прихисток для Олени. Але кожна спроба впиралася в одне — медичний огляд. Олена відмовлялася. Вона боялася лікарів, боялася дізнатися правду про своє здоров’я і здоров’я майбутньої дитини. Тим більше, що за час вагітності жодного разу не була у лікаря. Час ішов, і коли термін пологів став критично близьким, Ірина разом із лікарем змогли донести найважливіше: зволікання небезпечне для життя. Олена погодилася на скринінг і повний медичний огляд. Діагноз приголомшив: туберкульоз та низка інших серйозних захворювань, які загрожували і дитині. Пологи були важкими. Дитина народилася з цілим «букетом» хвороб і, на жаль, не вижила. За медичними протоколами у таких випадках лікарі роблять усе, щоб врятувати життя матері. І їм це вдалося. Сьогодні Олена завершує лікування. Вона живе у безпечному просторі, поступово відновлює сили і вчиться знову довіряти людям. Її історія — про біль і втрату. Але водночас — про те, що навіть у найтемніші моменти поруч можуть опинитися ті, хто не дасть остаточно зламатися. Проєкт «Тобі слід знати про туберкульоз» і його соціальні працівники, як Ірина, не лише виявляють хворобу. Вони дарують шанс — на життя, на відновлення, на нову сторінку, яку можна написати з чистого аркуша. Ініціативу втілює МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» за підтримки БФ «Альянс громадського здоров’я» в рамках гранту Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією. А також у співпраці з обласними та місцевими центрами соціальних служб, лікувально-профілактичними закладами різних рівнів.

Коли Олена приїхала до Києва з Нікополя, їй не було куди піти. Вагітна, виснажена і налякана, вона відмовлялася від медичної допомоги та уникала лікарів. Саме соціальна працівниця проєкту «Тобі слід знати про туберкульоз» переконала її пройти обстеження. Результати виявили тяжку форму туберкульозу та інші небезпечні захворювання. Пологи були складними, дитину врятувати не вдалося. Але лікарям вдалося врятувати життя Олени. Сьогодні вона завершує лікування і поступово відновлює сили у безпечному просторі. Ця історія — про біль і втрату, але водночас і про те, як поруч можуть виявитися люди, які допомагають пережити найтемніші моменти. Читайте повну історію за посиланням. Проєкт реалізує МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» за підтримки БФ «Альянс громадського здоров’я» у рамках гранту Глобального фонду, у співпраці з соціальними службами та закладами охорони здоров’я по всій Україні.

Проєкт «Тобі слід знати про туберкульоз» працює й в Києві. Як і в інших регіонах, соціальні працівниці тут організовують діяльність з активного виявлення нових випадків туберкульозу (ТБ/ХРТБ) серед уразливих груп – колишні ув’язнені та ВПО. Ініціативу втілює МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» за підтримки БФ «Альянс громадського здоров’я» в рамках гранту Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією. А також у співпраці з обласними та місцевими центрами соціальних служб, лікувально-профілактичними закладами різних рівней. Ми поспілкувались із координаторкою із соціальної роботи Наталією Клачко та соціальною працівницею Києва Іриною Піддубною, вони розповіли нам неймовірні історії клієнтів, які «тягнуть» навіть на категорію дива. Ось перша з історій. «Я вийшов у нікуди…» Олександр вийшов із місць позбавлення волі, маючи лише довідку про звільнення. Майна в нього не залишилось, документів — теж, дружина померла після ДТП, а родичі під час війни виїхали кудись закордон і не залишили контактів. Без паспорта він не міг ні отримати медичну допомогу, ні знайти прихисток. Всі двері були зачинені, а з ними — і шлях до відновлення нормального життя. І все ж у центрі життєстійкості, куди Олександр іноді приходив по їжу чи гуманітарну допомогу, він зустрів Ірину, соціальну працівницю проєкту. Вона не просто вислухала його — вона побачила людину за проблемами. Ірина провела скринінг на туберкульоз, і результати викликали підозру. Наступним кроком став медичний огляд, але для додаткових обстежень були потрібні документи. І тут розпочався шлях до відновлення не лише здоров’я, а й правосуб’єктності Олександра. За порадами колег Ірина спрямувала його до потрібних інстанцій. Спочатку він отримав документ, що підтверджує особу, а згодом — паспорт. Із цим документом він зміг підписати декларацію з сімейним лікарем, пройти повний медогляд і почати лікування. Під час двох місяців у лікарні сталося ще одне диво. Олександр познайомився з членами релігійної громади, які згодом прихистили його у своєму реабілітаційному центрі. Там він не лише відновив здоров’я, а й знайшов внутрішню опору та мотивацію до життя. Сьогодні він у гарній фізичній формі, будує нові плани, впевнено дивиться у майбутнє та… знову почав посміхатися. Іноді другий шанс починається з простого — з того, що хтось зупиняється, щоб вислухати, допомогти й повірити.

У розділі «Історії успіху» з’явилася нова надихаюча розповідь — історія Олександра, для якого життя підготувало випробування, але й подарувало шанс змінити все на краще. У публікації ви дізнаєтеся, як завдяки підтримці фахівців, наполегливості та вірі у власні сили Олександр зумів відкрити нові двері у своє майбутнє. Його шлях — це приклад того, що навіть після складних періодів можна знайти нові можливості, якщо не здаватися. Читайте історію у розділі “Історії” та надихайтеся прикладом тих, хто не боїться починати з чистого аркуша.